День українського політв’язня: історії діячів, які віддали свободу за незалежність України

День українського політв’язня: історії діячів, які віддали свободу за незалежність України
Щороку, 12 січня, в Україні відзначають День українського політв’язня – особливу дату, присвячену тим, хто, незважаючи на переслідування, залишився вірним своїм переконанням у боротьбі за свободу

Щороку, 12 січня, в Україні відзначають День українського політв’язня – особливу дату, присвячену тим, хто, незважаючи на переслідування, залишився вірним своїм переконанням у боротьбі за свободу. Цей день є символом незламності українського народу, його прагнення до справедливості та права бути вільним.

День українського політв’язня нагадує про українських діячів, які не зрадили своїх ідеалів навіть під загрозою арешту, тюремного ув’язнення чи фізичних репресій. Він став виявом вдячності та пошани до мужності тих, хто жертвував власною свободою заради майбутнього України, її незалежності та демократичних цінностей.

Це також нагода згадати про важливість боротьби за права людини, можливість вільно висловлювати свою думку та відстоювати власні переконання, які є невід’ємною частиною демократичного суспільства. День українського політв’язня об’єднує всіх, хто вірить у силу правди, свободи та справедливості.

Історія

День українського політв’язня було проголошено у 1975 році, за ініціативи В’ячеслава Чорновола - одного з самовідданих борців за незалежність України. Причиною цієї події стала «друга хвиля» масових ув’язнень українських дисидентів у 1972 році. 

Починаючи з 12 січня, радянська влада за кілька днів заарештувала до 20 осіб, серед яких:  В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Іван Світличний та багато інших. Звинувачували затриманих у "антирадянській пропаганді і агітації". За власні політичні переконання, що не сходилися з владою СРСР, патріотичних представників суспільства переслідували, обшукували, садили в тюрми та відправляли до психіатричних лікарень. Українські політв’язні продемонстрували, що СРСР є тоталітарною радянською системою, яка обмежує свободу слова, забороняє свободу преси та будь-які культурні заходи, що не відповідають встановленим регламентам.

У 1975 році В’ячеслав Чорновіл запропонував відзначати день українського політв’язня 12 січня, виступивши із закликом протидіяти репресіям та жорстокості радянської влади.

Українські дисиденти – культурні та політичні діячі, які відкрито критикували комуністичну ідеологію, виступали проти єдиної партії. Радянська система мала виразний тоталітарний характер, якому властиве відсторонення народу від його власності та політичної влади, цілковитий контроль над усіма сферами життя громадян. У свою чергу, представники дисидентського руху боролися за дотримання прав людини та демократизацію суспільства. Хоробра боротьба українців за національні інтереси неабияк злякала тодішню владу, що призвело до боротьби із дисидентським рухом.

Сьогодні події 1972 року називають "генеральним погромом" українського шістдесятництва. Саме шістдесятники, а згодом Українська Гельсінська група, висунули українське питання в контексті протистояння тоталітарному СРСР і демократичному Заходу. Їхню справу продовжила Українська Гельсінська спілка, з якої виросли перші українські партії — Українська республіканська та Християнсько-демократична. Сьогодні ми вшановуємо тих, хто жертвував свободою, родиною і життям за незалежність України.

Як відзначають День українського політв’язня

У цей день в Україні проходять заходи, спрямовані на вшанування пам’яті політичних в’язнів та підтримку сучасних борців за права людини. Організовуються лекції, виставки, круглі столи, присвячені історії політичних репресій, проводяться інформаційні кампанії, які висвітлюють долі політв’язнів. Активісти часто долучаються до символічного одноденного голодування на знак солідарності з тими, хто страждає за свої переконання. Також у цей день покладають квіти до меморіалів, згадують тих, хто жертвував свободою і життям за незалежність України, нагадуючи суспільству про ціну свободи.

Найкраще, що ми можемо зробити для самовідданих українців, які знехтували власною свободою у боротьбі за майбутнє України, — це зберегти про них пам’ять. Українські політв’язні повинні жити в наших серцях і суспільній свідомості. Це означає не тільки згадувати їх у пам’ятні дати, а й розповідати про їхні подвиги в школах, університетах, книгах, фільмах та виставках. Їхні історії мають стати частиною нашої культури, символами мужності та стійкості.

Видатні українці, які пройшли табори та тюрми через свої переконання

1. Василь Стус (1938-1985) - поет, дисидент і політв'язень.

Стус – це нестерпний жах радянської влади та найбільша гордість українців. Його слова були настільки потужними, що лунали, як вирок тоталітарній системі. Тому радянська машина намагалася знищити не лише його тіло, а й пам’ять про нього.

На початку вересня 1972 року Василя Стуса вперше заарештували та визнали винним у справі антирадянських переконань і незадоволення існуючим у СРСР державним і суспільним ладом. Українського дисидента звинувачували у підриві та ослабленні радянської влади:

Починаючи з 1963 року і до дня арешту в січні 1972 року – систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, що порочили радянський державний і суспільний лад, а також займався антирадянською агітацією в усній формі, - йшлося у вироку Київського обласного суду.

Поета засудили до п’яти років ув’язнення та трьох років заслання. Протягом відбування покарання Василь Стус неодноразово зазнавав фізичних тортур та знущань, в останні місяці його жорстоко переслідували. Влітку 1976 року радянська влада вилучила всі творчі надбання поета – авторські вірші та переклади поезій, написані під час перебування в концтаборі.

В травні 1980 року Стуса заарештували вдруге, вкотре звинувативши в антирадянській діяльності. «Злочинами» вважали написання ним віршів, листів до академіка Андрія Сахарова, Левка Лук’яненка, генерала Петра Григоренка, київських друзів, а також звернення до прокуратури щодо репресій проти українського правозахисника Миколи Горбаля.

Адвокатом Василя Стуса призначили Віктора Медведчука, чия прорадянська позиція стала очевидною для поета, через що він відразу відмовився від захисту. Проте Медведчук продовжив вести справу, що призвело до визнання Стуса винним, йому присудили ще 10 років ув’язнення і 5 років заслання.

У радянських концтаборах увірвалося життя геніального українського поета Василя Стуса, борця за національна інтереси. Він пожертвував власним життям, заради життів мільйонів українців, які зараз мають змогу жити у вільній та незалежній державі.

2. Іван Світличний (1929-1992) – літературознавець, дисидент, політичний в’язень.

 Ще одним культурним діячем, що зазнав репресій від влади СРСР, є літературний критик та поет Іван Світличний. Його вважають духовним лідером та ідеологом національно-демократичного руху. Як більшість людей цього покоління, поета не обминули тюрма та концентраційні табори.

За виступи проти русифікації та правозахисну діяльність Івана Світличного, у 1965 році його вперше заарештували. Тоді КГБ прийшло з обшуками, вилучивши: вірші Миколи Холодного, Леоніда Череватенка, Бориса Мамайсура, галицькі видання до 1939 року, друкарську машинку. Через брак доказів та зусилля Світового конгресу письменників, арешт Івана тривав 8 місяців.

Проте далі жити та вільно творити радянська влада, звичайно, не дає. Вже у 1972 році, під час масштабної операції «Блок», КГБ знову навідує Світличного із обшуками. Поета звинувачують у «антирадянській агітації і пропаганді» та в «антирадянському націоналістичному світогляді».

27–29 січня 1973 року відбувся закритий судовий процес, за результатами якого було винесено вирок: 12 років позбавлення волі, зокрема 7 років у концтаборах суворого режиму та 5 років заслання.

3. В’ячеслав Чорновіл (1937-1999) – політик, громадський діяч, політв’язень СРСР.

Неможливо не згадати й засновника Дня українського політв’язня – політика та правозахисника В’ячеслава Чорновола. Він був одним із найяскравіших організаторів національно-визвольного руху, протистояв тоталітарного режиму, виступав за відродження української державності, мови, культури. Чорновіл невтомно боровся за здобуття Україною державного суверенітету, прикладаючи до цього максимальних зусиль.

Звичайно, така тверда національна позиція викликала занепокоєння репресивної влади, тому в радянських тюрмах та таборах Чорновіл провів близько 10 років.

У 1966 році львівський суд слухав першу кримінальну справу, порушену проти В’ячеслава Чорновола.  Звинувачували діяча у відмові свідчити на закритому судовому процесі над Б. Горинем, М. Горинем, М. Зваричевською та М. Осадчим. Суд постановив притягнути звинуваченого до відповідальності, і 8 липня того ж року його засудили до трьох місяців виправних робіт за місцем роботи з відрахування 20% заробітної плати на користь держави.

Під час відомої загальноукраїнської «зачистки» 1972 року, Чорновіла заарештовано вдруге. У 1970–1972 роках вийшло шість випусків журналу, в яких висвітлювалися порушення свободи слова, прав особистості та нації, судові репресії в Україні, а також реальний стан політичних в’язнів у таборах. У ніч з 12 на 13 січня 1972 року В’ячеслава Чорновола було заарештовано. За статтею 62-1 його засудили до шести років ув’язнення в колонії суворого режиму та трьох років заслання. Покарання Чорновіл відбував у Мордовії та Якутії.

Третій арешт Чорновола відбувся у квітні 1980 року на засланні за сфабрикованим звинуваченням, що було пов’язане з його опозиційною діяльністю та участю в Гельсінській групі. У знак протесту він оголосив 120-денне голодування. У своєму останньому слові на суді Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації справи та закликав суддів не брати участі у цій змові. Його засудили до п’яти років позбавлення волі.

Чорновіл пройшов складний і тернистий шлях, присвятивши своє життя боротьбі за національну ідею та незалежність України. Його трагічна загибель залишається болючою втратою, але спадок В’ячеслава Чорновола живе в його ідеях, словах і діях, які надихають нові покоління боротися за гідність і свободу.

4. Стасів-Калинець Ірина (1940-2012) – поетеса, дисидентка, багаторічна політув’язнена таборів.

У 1970 році Ірину Калинець звільнили з роботи. Після цього вона працювала ткалею та викладала українську мову і літературу, замінюючи інших учителів. Водночас активно брала участь у підтримці засуджених дисидентів, зокрема Валентина Мороза та Ніни Строкатої, писала листи й звернення до Прокуратури та Верховного Суду УРСР на їх захист.

Саму ж Ірину засудили у січні 1972 року, за вже добре відомим нам звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді». Приводом до арешту стала участь Ірини Калинець у різдвяній коляді. Під час слідства на допити викликали учнів. Із сотні школярів, які проходили у справі свідками, лише двоє чи троє дали свідчення проти неї: вони зазначили, що вчителька читала вірші, присвячені В’ячеславу Чорноволу, пропонувала ознайомитися з творами Валентина Мороза та говорила про незалежну Україну. Слідчі КДБ намагалися пов’язати справу Ірини Калинець із діяльністю В’ячеслава Чорновола та виданням нелегальної літератури.

У липні 1972 року суд визнав її винною та засудив до шести років ув’язнення в колонії суворого режиму, які вона відбувала в Мордовії, і трьох років заслання в Забайкаллі.  Через пів року аналогічний вирок отримав і її чоловік, Ігор Калинець.

З роками тактика Кремля залишається незмінною, і в сучасній Росії продовжують з'являтися нові українські політв'язні. Це люди, які стали заручниками режиму після окупації Криму у 2014 році, а згодом і частини Донбасу. На жаль, їх кількість невпинно зростає. Основна причина їхнього ув'язнення — підтримка суверенітету України та прагнення повернути окуповані території під її контроль.

Російська влада використовує ті ж методи фабрикування кримінальних справ, які застосовувала і в минулому. За даними уряду України та правозахисних організацій, нині в російських тюрмах та на території тимчасово окупованого Криму перебувають щонайменше 180 громадян України.

Сучасні політв’язні часів російсько-української війни

1. Олег Сенцов - український режисер, продюсер та письменник.

Олег став одним із символів боротьби за свободу і права людини під час російської окупації Криму. Його історія — це приклад незламності духу та відданості своїм переконанням, навіть у найтяжчих умовах. У травні 2014 року співробітниками російських окупаційних силових структур затримали Олега Сенцова у Сімферополі. Йому висунили звинувачення у підготовці терористичного акту та створенні кримського осередку «Правого сектора». У суді Олег Сенцов розповів про жорстокість затримання:

Мене кинули в мікроавтобус, з мішком на голові привезли в будівлю колишнього СБУ на Івана Франка. Почався дуже жорсткий допит, мене запитували, кого я знаю з активістів, хто збирався підривати пам'ятники. Мене почали бити ногами, руками, кийками, лежачи і сидячи. Коли я відмовлявся говорити, почали застосовувати удушення. Мене душили пакетами. Душили 4 рази.

25 серпня Військовий суд у Ростові-на-Дону виніс вирок українському режисеру, засудивши його до 20 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. П'ять із них він провів у російських в'язницях. Активіст, перебуваючи в неволі, розпочав тривале голодування з вимогою звільнити 64 українських політв'язнів. У близько 40 країнах світу тисячі людей одночасно виходили на демонстрації, закликаючи свої уряди втрутитися та сприяти звільненню режисера Олега Сенцова і інших політичних в'язнів. Завдяки спільним зусиллям, у вересні 2019 року Олег повернувся до України в результаті обміну.

2. Сергій Цигіпа – активіст, учасник Євромайдану, журналіст.

З початком повномасштабного вторгнення, Сергій знаходився в м. Нова Каховка Херсонської області. Ципіга відзначився твердою проукраїнською позицією та, як журналіст, висвітлював події, що відбуваються у місті під час окупації. 12 березня 2022 року його затримали російські військові, приводом до цього стала наявність проукраїнських публікацій, фотографій і повідомлень представникам ЗСУ у телефоні активіста. Журналіста утримували в ув’язненні в Херсоні, після чого перевезли до Криму. Згодом він перебував в Сімферопольському СІЗО №2, де зазнавав катувань і знущань. У відповідь на інформаційний запит адвоката Сергія, ФСБ повідомила, що «перевіряють інформацію про дії, які могли бути спрямовані на підрив безпеки РФ під час проведення спеціальної військової операції». У серпні 2023 року Сергію висунули звинувачення у «шпіонажі проти РФ», засудивши його на 13 років ув’язнення. Останнє слово обвинуваченого було надзвичайно сміливим:

Я громадянин України. Я люблю свою країну, свій народ. Ви викрали мене із моєї країни. Я робив те, що вважаю за потрібне! Так, я висвітлював події, які відбувалися у нас у місті, бо я журналіст і не міг за цим мовчки спостерігати. Про те, що ви оголосили СВО, я дізнався через півроку, вже в Криму. Мені байдуже, скільки ви мені дасте – два роки чи двадцять. Я розумію, що це для вас показова справа, ви намагаєтеся залякати людей. Вільною людиною я стану лише тоді, коли сюди прийде ЗСУ.

У СІЗО Сергія довели до стану дистрофії. Понад рік він був позбавлений засобів гігієни та змінного одягу. Олена змогла почати передавати посилки лише після винесення вироку 6 жовтня 2023 року. До цього Сергій був змушений носити одну й ту саму білизну та пару шкарпеток. Зараз його підтримують лише посилки від дружини, які іноді дозволяють передавати. У березні 2024 року Сергій написав у листі до Олени, попросивши надіслати туалетний папір, оскільки в російській тюрмі його неможливо придбати навіть за гроші.

3. Ірина Данилович – українська правозахисниця, журналістка,  авторка проекту «Кримська медицина без обкладинки».

Під час пандемії коронавірусу окупаційна влада тимчасово окупованого Криму почала переслідувати Ірину Данилович за її журналістські матеріали, у яких вона висвітлювала проблеми кримської системи охорони здоров’я. Ці репортажі Ірина публікувала на своїй відкритій сторінці у Facebook. У квітні 2022 року жінку викрали на автобусній зупинці, коли вона поверталася з роботи додому. Того ж дня співробітники російського ОМОН провели обшук у будинку правозахисниці, вилучили техніку та книги. Родичам повідомили, що щодо Ірини ухвалено рішення про адміністративний арешт, проте її місцеперебування залишилося невідомим.

28 грудня 2022 року Феодосійський міський суд Криму засудив Ірину до 7 років позбавлення волі та штрафу у розмірі 50 000 рублів, звинувативши її у «незаконному придбанні, передачі, збуті, зберіганні, перевезенні, пересиланні або носінні вибухових речовин чи вибухових пристроїв».

Незаконно засуджена громадянська журналістка Ірина Данилович зазнає тортур і перебуває під загрозою повної втрати слуху. Про це 21 червня 2023 року повідомив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Омбудсман звернувся до Верховного комісара ООН з прав людини, Генерального секретаря ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста із закликом втрутитися та сприяти припиненню знущань над громадянкою України.

Засуджену до 7 років позбавлення волі Ірину Данилович незаконно етапували з окупованого Криму до російського міста Краснодар.

Історія затримання української журналістки є яскравим прикладом ставлення російської влади до свободи слова та розповсюдження правдивої інформації

4. Валентин Вигівський – активіст Євромайдану, учасник Революції Гідності та підприємець.

Його доля стала черговим яскравим прикладом політичного переслідування українців з боку російської влади.

17 вересня 2014 року Валентин вирушив до окупованого Криму, сказавши рідним, що відвідає авіаційну виставку. Він планував повернутися того ж дня і навіть придбав зворотній квиток. Насправді метою поїздки була зустріч зі знайомою, яка працювала в авіаційному конструкторському бюро і потребувала фінансової допомоги на лікування дідуся. Валентин зібрав необхідну суму і привіз її до Сімферополя.

Наступного дня, 18 вересня, Валентина затримали представники окупаційних правоохоронних органів у закладі в Сімферополі. Після цього його перевезли до московського СІЗО «Лефортово». Там він зазнав психологічного тиску: його вивозили в ліс із мішком на голові, імітували розстріл біля викопаної ями.

Закритий судовий процес відбувся 15 грудня 2015 року в Московському обласному суді міста Красногорськ. Валентина засудили до 11 років колонії суворого режиму за звинуваченням у шпигунстві (ст. 276 КК РФ). Згідно з відкритою частиною вироку, його звинуватили у «збиранні та зберіганні з метою передачі представникові військового аташату КНР в Бельгії технічної документації авіадвигуна бойової авіації».Адвокату Іллі Новикову заборонили розголошувати деталі справи під підпискою про нерозголошення. Судові засідання також проводили у закритому режимі.

Протягом п’яти років Валентина утримують в умовах камерного типу колонії суворого режиму. Ці роки стали важким випробуванням для нього та його родини.

Згадані діячі є лише невеликою часткою усіх репресованих та ув’язнених радянською, а згодом і російською владою, українців. На жаль, цей список продовжує поповнюватися.

День українського політв’язня — це нагадування про силу людського духу, незламність і відданість своїм переконанням. Історія боротьби українських дисидентів проти тоталітарного режиму є символом прагнення до свободи, справедливості й демократичних цінностей. Цей день наголошує на важливості збереження пам’яті про тих, хто жертвував свободою та життям заради незалежності України.

Вшанування подвигів героїв минулого й сучасних політв’язнів, які постраждали за прагнення захищати суверенітет та права людини, закликає суспільство до єдності, активної громадянської позиції та боротьби за свободу. Їхні історії мають бути вічним нагадуванням про ціну незалежності та важливість протистояння несправедливості в будь-яких її проявах

Олена Стебніцька - pravdatutnews.com

Читайте також
Країна репресій: чому Лукашенко може нести загрозу для України? (відео) Країна репресій: чому Лукашенко може нести загрозу для України? (відео)
Минув майже рік відтоді, як Лукашенко знову очолив президентський престол у Білорусі. Тоді країна відразу спалахнула протестами, оскільки білоруси не погоджувалися з результатом виборів. Борців за справедливість «вдало» зупинили кийками. Дехто окрім побиття потрапив ще й за ґрати. Так, своєю нелегкою історією із ПравдаТУТ News поділився іммігрант з Білорусі, який проживає в Україні вже майже 3 місяці.
Намагались поспілкуватись з Зеленським: затриманих на Черкащині ветеранів відпустили (відео) Намагались поспілкуватись з Зеленським: затриманих на Черкащині ветеранів відпустили (відео)
Черкаські правоохоронці затримали ветеранів російсько-української війни, які приїхали на відкриття артоб'єкт "Серце України" на Черкащині.
"Гусь за Білорусь": у Києві відбулася акція проти репресій режиму Лукашенка (фото) "Гусь за Білорусь": у Києві відбулася акція проти репресій режиму Лукашенка (фото)
Гусак символізує назву міста Гаага, де розташований Міжнародний кримінальний суд, який буде розглядати протиправні дії лукашенківського режиму, як злочини проти людяності.
Loading...
Load next