Якби Леся Українка народилася в наш час, її доля склалася б зовсім інакше. Завдяки вакцинації БЦЖ на третю добу життя вона, ймовірно, взагалі не захворіла б, адже саме ця вакцина захищає від тяжких позалегеневих форм туберкульозу. А навіть якби інфікування все ж сталося, сучасна медицина дозволила б швидко діагностувати хворобу та вилікувати її за допомогою комбінованої антибактеріальної терапії.

Про це розповіла лікар-педіатр Ірина Іляш.

Проте народившись у XIX столітті, Леся Українка пройшла через страшні випробування, що тривали все її життя. Без ефективних ліків, без розуміння природи хвороби, піддаючись жорстоким і не завжди виправданим методам лікування, вона не тільки боролася з болем, а й створювала безсмертні літературні твори, залишаючись символом сили духу.

Відкриття туберкульозу та розвиток лікування

Лікар Л.А. Тарасевич вперше завіз вакцину БЦЖ (BCG-1) в Україну у 1925 році, а масова імунізація в СРСР розпочалася лише у 1962 році. Хоча мікобактерію туберкульозу відкрив Роберт Кох ще у 1882 році, ефективного лікування довгий час не існувало. Лише у 1946 році виходець з України Зелман Ваксман відкрив стрептоміцин, перший ефективний протитуберкульозний препарат.

Дитинство та перші прояви хвороби Лесі

З дитинства Леся Українка отримувала не грудне молоко, а коров’яче, розведене водою, імовірно, від хворої на туберкульоз тварини. Так вона й була інфікована ще немовлям, хоча перші симптоми проявилися лише в дев’ять років після переохолодження взимку 1881 року. Почався біль у нозі, діагностований як костоїд, лікуванням стали соляні ванни й йод. Через рік з’явилася припухлість на руці – діагноз "ревматизм", ще через рік – болі в руці й нозі.

У 1883 році лікарі вперше вказали на туберкульоз кісток, професор Рінек прооперував Лесю, видаливши уражені кістки. Грати на фортепіано вона вже не могла, а на лівій руці носила рукавичку. Хвороба прогресувала: у 1886 році туберкульоз уразив кульшовий суглоб, Леся лікувалася "повільним розтягненням" суглоба, носила гіпс, пересувалася спочатку на милицях, потім із паличкою.

Протягом наступних років пробувала різні методи лікування – грязьові ванни, масажі, морське повітря, лікувальні курорти. Однак неправильні процедури лише погіршували стан. У 1890-х її лікували витягненням скелета, внутрішньосуглобовими ін’єкціями йодоформу під морфіном. Врешті розвинувся анкілоз – нога перестала згинатися.

Нові ураження туберкульозом

На межі століть хвороба набрала нових обертів. У 1901 році Леся доглядала за смертельно хворим на туберкульоз Сергієм Мержинським і заразилася легеневою формою хвороби. Подорожі до Італії, Єгипту, Криму, Карпат приносили лише тимчасове полегшення. У 1907 році лікарі діагностували туберкульоз нирок і сечового міхура, операція була неможливою. Лікування зводилося до кліматотерапії та іхтіолу. У 1909 році їй робили ін’єкції туберкуліну, після яких біль посилився.

Останні роки життя

У 1911 році хронічна ниркова недостатність значно погіршила стан, у 1913-му – депресія, втрата 11 кг ваги. Лікування було жорстоким: морфін, миш’як, безрезультатні фізіотерапевтичні процедури, які лише посилювали страждання. Померла Леся Українка в Сурамі 1913 року.

Знаючи, через що їй довелося пройти, творчість Лесі Українки набуває нового змісту. Вона була жінкою неймовірної сили. Пророча її фраза:

Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.

Олена Стебніцька - pravdatutnews.com