Червоноград на Львівщині став Шептицьким, а Красноград на Харківщині — Берестином. 19 вересня Верховна рада України перейменувала понад 300 населених пунктів. Щоправда, змогла зробити це не з першої спроби. Як триває декомунізація та деколонізація України та чому важливо не зупинятися навіть під час повномасштабної війни, розповідає Центр громадського моніторингу та контролю. 

Шептицький, Самар та Златопіль

19 вересня Парламент ухвалив перейменування 327 населених пунктів. За відповідне рішення проголосував 281 народний депутат. Йдеться про 10 міст, 56 селищ та 261 село, назви яких містили символіку російської імперської політики або не відповідали стандартам державної мови. Такого перейменування вимагав Закон “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”.

На Львівщині Червоноград перетворився на Шептицький. Новомосковськ на Дніпропетровщині став Самаром.  Первомайськ на Луганщині — Сокологірськом, а Первомайський на Харківщині — Златополем. Також на Харківщині з’явився  Берестин замість Краснограда. А на Черкащині зникло Ватутіне, натомість тепер місто носить назву Багачеве. 

Перейменування Верховній Раді вдалися не з першої спроби. 18 серпня нардепи провалили голосування через 5 спірних назв населених пунктів. Тож наступного дня довелося винести нову постанову уже без цих міст. Зокрема, не зійшлися обранці на питанні перейменування Южного на Одещині, що мав стати містом Порт-Анненталь, Южноукраїнськ та Первомайськ Миколаївської області — пропонувалося перейменування на Гард та Ольвіопіль, а Синельникове та Павлоград на Дніпропетровщині — на Ріднопілля та Матвіїв.

Дорога в десятки років

Декомунізація почалася після здобуття Україною Незалежності. Тоді з навчальних програм прибрали вивчення основ комуністичної ідеології та історії комуністичної партії. На підприємствах й у військових частинах ліквідували “ленінські кімнати”. У Києві у вересні 1991 року з сьогоднішнього Майдану Незалежності прибрали “Монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції”, який сягав вражаючих 18 метрів та вважався найвищим в Україні. В столиці також перейменували низку станцій метро. Проте тоді декомунізація носила несистемний характер та відбувалася неоднорідно. А пам’ятники Леніну та іншим партійним функціонерам прибирали здебільшого на Заході України.
Одним з перших кроків запровадження власне системної декомунізації на законодавчому рівні став Указ Президента Віктора Ющенка 2007 року “Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні”. Документ офіційно започаткував демонтаж пам’ятників комуністам, причетним до організації голодоморів та політичних репресій. Однак цей процес завершився із обранням на пост Віктора Януковича. 

Стихійний “ленінопад”, що почався із повалення пам’ятника Леніну в Києві під час Революції гідності 8 грудня 2013 року, дав новий поштовх декомунізації в Україні. Вже за рік ця ініціатива охопила практично всю країну, а монументи Іллічу демонтували в усіх обласних центрах, окрім Запоріжжя. Процес декомунізації унормували лише 9 квітня 2015 року, коли Верховна Рада ухвалила низку відповідних законів. 

Станом на минулий рік вдалося перейменувати близько тисячі населених пунктів та 26 районів, майже 52 тисячі інших топонімів, 75 закладів освіти, 33 залізничні об’єкти, 2 морські порти, демонтовано близько 2,5 тисяч пам’ятників і пам’ятних знаків, які містили пропаганду тоталітарного режиму.
А вже після початку повномасштабного вторгнення —  21 березня 2023 року — у Парламенті проголосували за законопроєкт “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”. Через місяць його підписав Володимир Зеленський.

Спротив на курйози

Процес декомунізації та деколонізації не всюди проходить гладко. А подекуди небажання людей миритися із новими (часто навіть історично виправданими) назвами чи прощатися із звичними монументами призводить до курйозних ситуацій. Одна із найбільш пам’ятних трапилася у Комсомольську Полтавської області. Тамтешня міськрада, щоб запобігти перейменуванню міста, запропонувала вважати його назву абревіатурою, яку слід розшифровувати так:

Колектив Молодих Соціально Мотивованих Людей — Справжніх Козаків.

Щоправда, це не спрацювало та Комсомольськ таки перейменували на Горішні Плавні.

А в селі Котлярка на Житомирщині Леніна вирішили не зносити, а переробити на пам’ятник Тарасу Шевченку. Скульптуру “переосмислив” місцевий художник Володимир Герасимчук, який замінив кепку “вождя” на “Кобзар”, а піджак перетворив на пальто. І хоч формально умови закону були виконані, оновлений монумент сподобався не всім, адже залишався схожим на Леніна, який відростив довгі вуса.  

Спинятись не можна

Іноді лунають сумніви: чи варто займатися перейменуванням вулиць та міст, коли Росія фізично знищує нашу країну. І чи не розумніше відкласти цей процес на час після Перемоги. Втім, очищення України від російських та радянських назв — є також частиною боротьби. Адже ці назви потрапляють в офіційні документи, культурний простір і побутовий вжиток. Недаремно зміна топонімів — одна з найперших речей, яку роблять російські загарбники після окупації українських земель. Тож повернення власних назв та імен допоможуть українцям краще усвідомлювати себе, більше дізнаватися про українських діячів, чиї імена носять вулиці чи населені пункти. Берегти пам’ять про тих, кого Росія століттями намагалася знищити.

Нагадаємо, Назвав українську владу легітимною: у Криму відсторонили викладача

Андрій Самойленко - pravdatutnews.com